Вечірній Київ | 27 жовтня 2016 року | №43 (19225)

Олександр ПИРЛИК, Олена КОТЛЯР

Найбільший внесок до медального заліку української збірної на Олімпіаді-2016 в Ріо зробили саме спортсмени-кияни – 7 нагород із 11-ти. «Вечірка» не могла оминути представника одного з «універсальнішого» виду спорту – п’ятиборства, срібного призера, учасника трьох Олімпіад «динамівця» Павла Тимощенка.

– З чого для вас розпочався шлях у спорт?

– Тато працював тренером, тому в спорт я потрапив достатньо рано. Але саме в п’ятиборство я прийшов у 12 років, до того займався плаванням і тенісом.

– І коли ж зрозуміли, що спорт – це серйозно і надовго?

– Мабуть, коли почав займатися п’ятиборством. Мені подобалось виступати на змаганнях, здобувати медалі, тож як тільки з’явилися перші досягнення, зрозумів – це моє.

– А в дитинстві ким мріяли стати?

– Було багато мрій, але коли розпочалися тренування, то усі задумки відкинув на другий план… Звичайно, зараз все частіше думаю про майбутнє, адже рано чи пізно активні виступи завершаться і потрібно бути готовим до цього «болісного переходу». Але наразі всі мої сили спрямовані на поліпшення спортивних досягнень. До речі, з приводу професійних спортсменів: я багато спілкувався з атлетами з інших країн, зокрема, членами фехтувальної збірної Франції. У переважної більшості з них є основна робота, а спорт – це як додаткова можливість заробітку, наче хобі.

– Ви учасник трьох Олімпіад, яка з них вразила найбільше?

– Найбільше враження на мене справила, мабуть, перша моя Олімпіада у Пекіні. Особливо запам’яталися волонтери і це невимовне бажання азіатів бути причетним до такого грандіозного свята. Волонтери були повсюди і завжди допомагали з будь-якими питаннями, навіть вночі. Олімпіада у Лондоні була дещо скромніша, але також досить непоганою. А ось від Ріо-де-Жанейро у мене далеко неоднозначні враження. З одного боку, Бразилія просто надзвичайна, зі своїм «святковим» менталітетом. А з іншого – досить бідна, навіть за нашими мірками, країна. Такий собі контраст. Коли ти їдеш в автобусі, а тебе через кожні 50 метрів охороняють військові або бачиш за вікном зубожілі будинки, важко скласти яке-небудь однозначне враження. Але в цілому
мені дуже і дуже сподобалось, можливо через медаль (посміхається, – Авт.).

– Чи можете пригадати який-небудь курйоз з Олімпійських ігор?

–Звичайно! Їх було вдосталь. Розповім про два, що трапилися зі мною у Ріо. Під час конкуру, коли я був сконцентрований на змаганнях, зненацька на майданчику з’явилася чайка, вона так
голосно кричала. І, що найголовніше, наче переслідувала мене – куди б я не повернув, вона завжди була на дорозі. Не знаю, чи було помітне на телетрансляції моє роздратування, але тоді в мене було величезне бажання встати з коня і прогнати птаха власноруч… І другий «форс-мажор» був пов’язаний з моїм пістолетом. За пару місяців до змагань він зламався, ми довго вирішували, як вийти зі становища. Звичайно, у мене був запасний, але до нього потрібно було звикати. Тому тренери спробували відремонтувати його. Нам розповіли, яку деталь потрібно замінити і ми вирушили до спеціалізованого магазину. Розказали продавцю так би мовити «на пальцях», що нам потрібно. Але так сталося, що деталь не підійшла. Ми відразу ж повернулися до магазину і замінили її. На щастя, продавець погодився і дав нам іншу, яку все-таки прилаштував мій тренер. Так я виступив зі своїм улюбленим пістолетом, який на Олімпіаді приніс мені «срібло».

– До речі, наскільки ви ретельно обираєте спортивний інвентар?

– Не те, щоб я дуже вибагливий, але в цьому плані я категоричний. Чесно кажучи, не дуже люблю змінювати щось. Як у нас часто буває. Наприклад, виділили величезну кількість коштів на спортінвентар, ми придбали все необхідне і потім чотири роки з цим виступаємо. Тому за цей час дуже звикаєш до речей. Але найбільш педантично ставлюсь до вибору пістолета і кросівок.

– Як проходять ваші тренування?

– Все залежить від календаря. Оскільки п’ятиборство – це літній вид спорту, тому основні навантаження у нас розпочинаються на початку весни. Ось, як виглядає мій середньостатистичний графік під час підготовки до серйозних змагань. Щодня у нас тренування з чотирьох дисциплін. Підйом о 7 ранку і поїздка в басейн. Ми тренуємося в басейні «Юність» (ШВСМ). О 8.40 – сніданок, об 11.00 – фехтування або верхова їзда на кінно-спортивній базі «Динамо», потім обід, сон, а увечері «комбайн» (біг і стрільба), ОФП – це залежить від індивідуального плану кожного атлета, о 19.00 вечеря і відпочинок… Ось так, зазвичай, проходить робочий день.

– Ваш рецепт чемпіонства?

– Талант, працьовитість, віра у власні сили. Однак, все це потрібно спрямовувати у правильне русло, тому я б додав до цього ще й гарних тренерів. Мені дуже пощастило з наставниками, кожен із них – професіонал із великої літери. Усі мої спортивні здобутки це і їхня заслуга також. 

– Чи залишилась ще якась спортивна мрія?

– Я здобув «срібло», тому очевидно, що мені ще є куди рости. Однак нагороди нагородами, але мені завжди хотілося показати свій максимум. Так складалося, що на тренуваннях я показував дуже хороші результати, а ось на змаганнях вони трохи «падали». Я постійно переживав з цього приводу. Зажди запитував себе, чому так трапляється? Тому, мабуть, це і є моя мрія – провести престижні змагання на найвищому рівні так, щоб в мене перед собою не виникало жодних питань.

– З тренуваннями й змаганнями зрозуміло. А як відпочиваєте?

– З обов’язкових у мене є один відпочинок – щосуботи у нас за планом сауна. Решта – за бажанням. Втім, зараз для мене найкращий відпочинок – це бути з сім’єю.

– Ви корінний киянин, яке місце ваше найулюбленіше в столиці?

– Раніше ми з батьками жили на Інститутській, тому я часто відпочивав у Маріїнському парку. Також дуже подобалась Паркова алея. В дитинстві я зі своїм молодшим братом часто робили
там ранкові пробіжки. Але зараз Київ настільки змінився… Я б не сказав, що у гіршу сторону, він просто стає дедалі сучаснішим, з’являються нові цікаві об’єкти, але особисто мені більше подобалося місто з мого дитинства.

КОМЕНТАР

Ігор Панін:

– П’ятиборство завжди було «традиційним» видом спорту в столиці. На жаль, найголовніша проблема зараз – відсутність спеціалізованої бази для тренувань. Навіть найкращі спортсмени
повинні витрачати величезну кількість часу, аби дістатися на тренування. Разом із тим у Києві є колосальний тренерський потенціал. Успіх Павла Тимощенка – це приклад патріотизму і величезної сили волі. Хлопець, який юнаком  прийшов до спортивної секції «Динамо» і сьогодні продовжує кар’єру в штатній спортивній команді Нацгвардії, є переконливим свідченням того, що досягти олімпійських вершин можна.

pdf icono