Олімпійська Арена
За традицією, як було започатковано 11 років тому, «Олімпійська арена» називає найкращих вітчизняних спортсменів року у власних оригінальних номінаціях.
Король пентатлону
36 років українські п’ятиборці-чоловіки не сходили на олімпійські п’єдестали. Так було до Ігор в Ріо-де-Жанейро, коли на старт вийшов Павло Тимощенко. Йому вдалося відродити традиції вітчизняного сучасного п’ятиборства, лідером якого був колись легендарний Павло Ледньов – дворазовий олімпійський чемпіон.
Торік Тимощенко став чемпіоном світу і в Ріо їхав з однією метою – виграти Олімпіаду. І був за крок до цієї мрії, лише трохи йому не вистачило до нагороди найвищого гатунку. Український п’ятиборець прекрасно проявив себе на всіх етапах. У сумі він набрав 1472 бали і став срібним призером, відставши від Олександра Лесуна, котрий став чемпіоном, на сім пунктів.
«Досі не можу повірити в те, що сталося, – сказав потім Тимощенко. – Я віддав усі свої сили, боровся до кінця. Перед останнім видом була дуже висока щільність результатів. Я розумів, що буде складна боротьба, але вдалося на неї добре налаштуватися. Дуже радий, що зміг відновитися після травми. Я щасливий! І це відчуття мене переповнює».
У спортивній біографії українського п’ятиборця Ріо – вже третя Олімпіада. Тобто він пройшов три чотирирічних цикли пекельної праці, майже без відпусток і вихідних. Проте Павла Тимощенко абсолютно не лякає ще один олімпійський цикл. Він має серйозні наміри готуватися до наступної Олімпіади в Токіо, і це не просто наміри, а мета. А якщо взяти до уваги неймовірну працьовитість Павла, хто знає, можливо, в столиці Японії він здобуде ще одну олімпійську медаль, але вже із золотим відтінком.
Король помосту
Рахунок українському олімпійському «золоту» на Іграх в Ріо-де-Жанейро відкрив гімнаст Олег Верняєв. Медаль найвищого гатунку він виборов у своєму коронному виді – на брусах. А напередодні цього тріумфу Олег став віце-чемпіоном Олімпіади в абсолютній першості, такого успіху українським гімнастам не вдавалося досягти 24 роки.
Олег Верняєв сьогодні є одним із лідерів світової спортивної гімнастики. У Ріо поїхав в статусі одного з головних фаворитів, що і підтвердив своїм виступом. Спочатку дав бій у багатоборстві Кохею Утімурі, ні в чому не поступаючись легендарному японцеві. Лише 0,1 бала не вистачило Олегу Верняєву, щоб завоювати «золото». Цієї мети він досяг трохи пізніше: свої улюблені бруси Олег відпрацював просто блискуче, практично безпомилково, і отримав оцінку 16,041. Наздогнати в цьому виді українського короля гімнастичного помосту шансів не мав жодний суперник.
Тренер Геннадій Сартинський виступ свого підопічного прокоментував так: «Олег виконує вправу на брусах гладко, чітко, без зайвих рухів, елегантно, з незрівнянною легкістю.
Після Ріо-де-Жанейро Олег Верняєв поставив перед собою цілі на наступний олімпійський цикл. Передусім має намір здобути дві медалі, яких поки немає в його колекції нагород: абсолютне «золото» чемпіонату світу та Олімпійських ігор. Що стосується опанування нових елементів, то, за словами Олега, це не мрія, а повсякденна робота гімнаста.
Суперсенсація
Чотири роки тому на Іграх в Лондоні Юрій Чебан завоював першу в історії українського спорту золоту олімпійську медаль у веслуванні на каное. У Ріо-де-Жанейро він повторив успіх і став дворазовим олімпійським чемпіоном.
Страшно подумати, але цього успіху могло не бути… На стадії попередніх заїздів у боротьбу втрутився випадок під назвою «помилка організаторів»: у підсумку в списку фіналістів прізвище українського веслувальника було відсутнє. Благо, справедливість було поновлено. Протест, який подала українська сторона, задовольнили. Можливо, цей випадок став для Юрія Чебана додатковим зарядом, надав спортивної злості і допоміг налаштуватися на фінал.
На спринтерській дистанції, зокрема 200-метровій, старт має дуже важливе значення: проспиш початок – на успішному фініші можна поставити хрест. Юрій Чебан рвонув зі старту наскільки вистачало сил. Боротьба була неймовірно гострою. Найближчий суперник відставав на частки секунди. Перед фінішем одесит максимально виштовхнув ніс каное і це дало запас у два гребки. І цей запас ходу плюс прискорення на останніх метрах дали можливість човну просто влетіти на фініш.
Після свого тріумфу Юрій Чебан зізнався, що ці Ігри були для нього особливо хвилюючими, оскільки скоріш за все ці олімпійські старти – останні в його спортивній кар’єрі. Хотілося виступити яскраво, на високій ноті. І вдалося!
Тренер року
Вся Україна раділа яскравому успіху Олега Верняєва в Ріо-де-Жанейро. Та не можна забувати, що величезна залуга в завоюванні цих олімпійських медалей належить тренеру уславленого гімнаста – Геннадію Сартинському.
Ще раз згадаємо прописну істину: без тренерів не буває чемпіонів. Коли атлет-початківець потрапляє до талановитого тренера – це щастя і запорука успіху. Підтвердження цьому – Геннадій Сартинський, з ім’ям котрого пов’язані численні успіхи української спортивної гімнастики останніх років. Інтелігентний, з манерами аристократа – і водночас вимогливий, іноді жорсткий. Завдяки Геннадію Людвиговичу зійшла і яскраво засяяла зірка Олега Верняєва.
Багато років, крок за кроком тандем «тренер – спортсмен» рухався до заповітної мрії – олімпійської медалі. І в Ріо-де-Жанейро мрія здійснилася, причому втілилася в «золоті» й «сріблі»!
Сьогодні гімнаст не втомлюється повторювати, що саме своєму наставнику він зобов’язаний тим, що зумів стати володарем багатьох титулів – переможцем чемпіонату світу, I Європейських ігор, чемпіоном і срібним призером Олімпійських ігор.
А наставник підкреслює унікальність свого підопічного, у якого «кожен елемент – алмаз». Що стосується планів на новий олімпійський цикл, то Сартинський їх у секреті не тримає: «Думаю, якщо ми посилимо перекладину, то Олег стане непереможним. А для цього необхідно працювати: почистимо старі елементи, пробуватимемо нові. Задумки є, будемо втілювати їх у життя».
Улюбленець публіки
У всіх любителів спорту поява Жана Беленюка на килимі або поза його межами незмінно викликає велике захоплення. Дуже цікавий, ерудований і щирий хлопець – такі люди завжди викликають симпатію. Та передусім це неймовірно талановитий спортсмен, поєдинки котрого є окрасою будь-якого турніру. Не дарма Беленюка вважають одним з найсильніших борців греко-римського стилю планети.
Те, що на олімпійському турнірі він буде одним з головних фаворитів, Жан довів ще торік, зійшовши на найвищу сходинку п’єдесталу чемпіонату світу. А за кілька місяців до початку Ігор виграв ще й першість Європи.
В олімпійській медалі Беленюка ніхто не сумнівався. Були впевнені і в тому, що сутички українського борця-класика в Ріо-де-Жанейро стануть одними з найяскравіших. Так і вийшло.
У фінальному поєдинку Жану Беленюку протистояв російський спортсмен грузинського походження Давіт Чакветадзе. Беленюк вів у рахунку 2:0, коли на килимі виникла ситуація, яка ще й сьогодні є предметом палких суперечок. Суддя, представник Грузії, двічі поставив українського борця в партер, потім ще «побачив» дотик до ноги суперника і покарав Жана додатковим штрафом. Зрозуміло, що це не кращим чином позначилося на психологічному стані Беленюка. Фахівці впевнені, що саме в цьому криється причина того, що український атлет не зміг завершити зустріч на свою користь. Проте йому вдалося зробити головне – завоювати олімпійську медаль. Причому Беленюк впевнений, що зуміє гідно пройти новий олімпійський цикл і в Токіо зійти на найвищу сходинку п’єдесталу Ігор.
Воля до перемоги
Бронзова олімпійська медаль українського стрибуна у висоту Богдана Бондаренка, як кажуть, була на вагу «золота». Мало хто знав в ті дні, чого вартувало атлету брати розбіг і виконувати стрибки. Йому довелося боротися не тільки із суперниками, а й з хворобою. Завдяки фантастичній силі волі український стрибун не тільки не скотився в групу «статистів», а й зумів завоювати заповітну нагороду.
Богдан Бондаренко став третім на Олімпіаді-2016 із результатом 2 м 33 см. Якби днів за десять йому хтось передрік такий виступ, Богдан дуже засмутився б. Він був у своїй найкращій формі і мріяв тільки про «золото». Але за тиждень до фіналу захворів, піднялася висока температура. Лікарі призначили йому курс лікування, який закінчився тільки в день кваліфікації. Потім спортсмен зізнався, що в голові промайнула думка зібрати сумку і їхати додому, щоб не зганьбитися на Іграх. Але зміг себе опанувати: «Олімпіада проводиться раз на чотири роки … Невже весь цей час марно тренувався?! Треба змагатися!» Зрештою, вирішив боротися до кінця. Завоювати в такій ситуації олімпійську нагороду – це справжній успіх, можна навіть сказати – спортивний подвиг. Богдан був задоволений цим результатом, оскільки зробив максимально все, що від нього залежало, віддав усі сили спортивній боротьбі.
Команда року
На олімпійській арені «Каріока» віце-чемпіоном Ігор стала команда українських шаблісток у складі Олени Вороніної, Аліни Комащук, Олени Кравацької і Ольги Харлан. В успіх дівчат вірили всі, адже традиційно вони є фаворитами будь-яких турнірів. І в Бразилії наш квартет не підвів. Таким чином, після «золота» Пекіна «срібло» Ріо стало другою олімпійською нагородою в активі нашої команди шаблісток.
Першими суперницями українок стали спортсменки з Південної Кореї. Зустріч з ними була дуже напруженою, адже вирішувалася доля виходу в півфінал. Атлетичним кореянкам наші дівчата протиставили техніку і тактично-прагматичне фехтування. І це принесло перемогу – 45:40.
У півфіналі шаблі схрестили із сильними італійськими фехтувальницями. Боротьба складалася важко, як кажуть, до останнього удару. На щастя, цей удар був за українками. Підсумок зустрічі – 45:42.
Долю перших двох місць на п’єдесталі вирішила зустріч з росіянками. На жаль, тут удача була на боці наших опоненток. Незважаючи на те, що в останньому поєдинку Ользі Харлан вдалося значно скоротити розрив, але загальний підсумок залишився за росіянками.
Аналізуючи перебіг цієї зустрічі, тренер шаблісток Артем Скороход зауважив, що перед фіналом, після денної частини змагань, була дуже велика перерва – близько п’яти годин. Імовірно, це вплинуло на стан дівчат і ввечері у них намітився певний спад. Очевидно, необхідно було фехтувати в інший емоціональній швидкості. Дівчата одразу взяли дуже високий темп, хоча, можливо, варто було діяти трохи повільніше, крок за кроком «розкладати» суперниць.
Після фіналу команда, звичайно, була засмученою – всім хотілося «золота». Але врешті-решт завдяки нашим уболівальникам заспокоїлися. Спорт є спорт, а срібні медалі – це дуже високий результат.
Суперснайпер
Майстер кульової стрільби Сергій Куліш в Ріо-де-Жанейро не просто завоював срібну олімпійську медаль – він зробив медальний почин для українських спортсменів на Іграх. Крім того, став першим, хто в історії незалежної України став володарем олімпійської нагороди в стрільбі з пневматичної гвинтівки на 10 м.
У фіналі після восьми спроб на вибування на вогневому рубежі залишилося четверо суперників. Серед них – 23-річний черкаський стрілок Сергій Куліш. Практично всі конкуренти мали рівні шанси на нагороди. Дуже нервовою була «дуель» Сергія з індійським атлетом Абхінавом Біндрою. Обидва набрали по 163,5 очок, все вирішувала перестрілка. У Куліша нерви виявилися міцнішими: він вибив 10,5, тоді як індієць показав результат 10,0.
Після чергової спроби на «бронзі» зупинився росіянин Володимир Масленников. Боротьбу за «золото» продовжили італієць Нікколо Кампріані і Куліш – 10,6:10,4. Тільки в останньому двадцятому пострілі визначилося розташування призерів. Набравши 204,6 бала, черкащанин став володарем срібної олімпійської нагороди.
Після нагородження Сергій Куліш зазначив, що боротьба за найвищі нагороди з Кампріані – це вже успіх: «Нікколо – видатний спортсмен, котрий має величезний досвід і найвищі спортивні титули. У Ріо він став триразовим олімпійським чемпіоном. Але я боровся з ним і дуже задоволений, що став другим. Кожен спортсмен мріє потрапити на Олімпійські ігри, а мені вдалося не просто відібратися на Олімпіаду, а й завоювати медаль. Це для мене дуже багато значить».
Леді грація
Своїм фантастичним виступом зі стрічкою Ганна Різатдінова поставила яскраву крапку у фіналі індивідуального багатоборства олімпійського турніру з художньої гімнастики. Неймовірно красива і складна композиція не залишила байдужими і суддів: із результатом 18,483 українська «художниця» стала бронзовою призеркою Олімпіади.
Після першої вправи в індивідуальному багатоборстві – з обручем – Аня з результатом 18,200 опинилася на четвертому місці. Після блискучого виступу з м’ячем піднялася в турнірній таблиці на одну сходинку. А чудова «еквілібристика» з булавами дозволила українці отримати другу суму в цьому виді програми і закріпитися на третій позиції. Все вирішували вправи зі стрічкою – і Різатдінова свого шансу не змарнувала.
«Я така щаслива, – із захопленням зізналася спорстменка після нагородження. – Моя «бронза» – золота! Всім відомо, що у нас досить суб’єктивний вид спорту і непередбачуваний. Тому всіх, хто потрапив до числа призерів у змаганнях з художньої гімнастики, можна вважати золотими медалістами. Дуже рада, що я в трійці найкращих. Але головним вважаю те, що змогла боротися і боролася до останнього». Свою Олімпіаду вона визначила так: «Складна, але з щасливим кінцем». І додала: «Чотири роки ми з тренерами багато працювали разом. І тепер я дуже щаслива, що здобула медаль для України».
Феноменальний спурт
Вперше в історії українського спорту наші веслувальники завоювали олімпійську медаль у змаганнях на каное-двійках. Авторами цього успіху ціною неймовірних зусиль стали Дмитро Янчук і Тарас Міщук. Зі старту заїзду український екіпаж тримався в лідируючій групі, але навряд чи тоді хто-небудь побачив би в них призерів Ігор – після закінчення половини дистанції Міщук і Янчук посідали п’яту позицію. Але потім зуміли додати швидкості, зробили фантастичний ривок і перетнули фініш третіми. Таким чином, із результатом 3.45,949 українські каноїсти стали бронзовими призерами Олімпійських ігор. Попереду були тільки німецький і бразильський тандеми. Зате вдалося обійти таких сильних суперників, як екіпажі з Угорщини та Росії. Потім хлопці зізналися, що на успіх надихнув їхній колега в каное-одиночці Юрій Чебан. Після його яскравої перемоги хвилювання у Дмитра і Тараса зникло. Заїзди – і попередні, і фінальний – провели спокійно, але в бойовому настрої. І зробили свою роботу. Хлопці дуже задоволені своїм результатом. Поки олімпійська «бронза» – це найбільше досягнення в їхньої кар’єрі. Але кар’єра молодих веслувальників тільки починається. А попереду – нові олімпійські висоти, які належить підкорити.
